понабріхувати

ПОНАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, док., розм.

Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось.

– Бігме, паноченьку, не казала я таке. То вам понабріхували (Л. Мартович);

Чого тільки вона [Параска] на мене не понабріхувала! (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. понабріхувати — понабрі́хувати дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. понабріхувати — -ую, -уєш, док., розм. Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понабріхувати — Понабрі́хувати, -хую, -хуєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. понабріхувати — ПОНАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, док., розм. Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось. Чого тільки вона на мене не понабріхувала! (Н.-Лев., II, 1956, 17); — Бігме, паноченьку, не казала я таке. То вам понабріхували (Март., Тв., 1954, 41).  Словник української мови в 11 томах
5. понабріхувати — Понабріхувати, -хую, -єш гл. Налгать (во множествѣ). Що вона на мене понабріхувала! Я сяка й така, і носата, і зубата, і горлата, і задріпана, і лиса, ще й до того відьма. Левиц. ПЙО. І. 375.  Словник української мови Грінченка