понт —
У, ч., понти, -ів, мн. 1. Безпідставні вихваляння, снобізм, самовпевненість. Вона спокійнісінько, без зайвих понтів подзвонила подружці і попросила за нею заїхати (І. Карпа). Ніяких мульок, ніяких понтів (А. Дністровий).
Словник сучасного українського сленгу
понт —
(-у) ч. 1. крим., мол. Обман, хитрість; видимість чогось. Але автора немає. Немає й літератури. Не пробуджує думку, не витискає почуттів — суцільні понти й виверти, або "соціяльний заказ-з-з-з" (Книжник, 2001, № 19). БСРЖ, 459; СЖЗ, 82; ТСРОЖ, 157; ЯБМ, 206.
Словник жарґонної лексики української мови