понукувати

ПОНУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. кого, чого. Підганяючи тварину, нукати час від часу.

Погонич тільки понукував, прицмокував до коняки (Є. Гуцало).

2. кого. Схиляти, спрямовувати кого-небудь до певної дії, вчинку і т. ін.

– Ти дивись-бо, що воно там робиться? – понукував його раз у раз Чорнота. – Бачиш, ляхи либонь назад повертають?.. (Я. Качура).

3. кого до чого і без дод. Бути поштовхом до якої-небудь дії, вияву чого-небудь; спонукати до чогось.

Самотні і широкі поля, котрі якось тиснули душу самотою і німим мовчаннєм [мовчанням], понукували до розмови (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. понукувати — пону́кувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. понукувати — див. веліти  Словник синонімів Вусика
3. понукувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. і неперех. Підганяючи тварину, нукати час від часу. 2》 перех. Схиляти, спрямовувати кого-небудь до певної дії, вчинку і т. ін. 3》 перех., до чого і без додатка. Бути поштовхом до якої-небудь дії, вияву чого-небудь; спонукати до чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. понукувати — СПОНУКА́ТИ (викликати у кого-небудь бажання робити щось), СПОНУ́КУВАТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПІДШТО́ВХУВАТИ, ШТОВХА́ТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПХА́ТИ розм.; ПІДКРУ́ЧУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СКУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СТУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. понукувати — ПОНУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. перех. і неперех. Підганяючи тварину, нукати час від часу. Погонич тільки понукував, прицмокував до коняки (Гуц., Скупана.., 1965, 209). 2. перех. Схиляти, спрямовувати кого-небудь до певної дії, вчинку і т. ін.  Словник української мови в 11 томах