попомучитися
ПОПОМУ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм.
1. Зазнавати фізичних або моральних страждань тривалий час; намучитися добре.
Попомучившись тиждень, вона таки насмілилась просто піти до його (І. Нечуй-Левицький).
2. Докладати надмірних зусиль, виконуючи або здійснюючи що-небудь тривалий час.
Двічі за зміну “забурювались” вагонетки, і він доволі попомучився, поки їх поставив (О. Гуреїв);
– І радіє Балькаїза Мов дитина, якщо владар За́гадки не відгадає, Попомучившись даремне (Леся Українка).
3. Зазнавати яких-небудь труднощів тривалий час.
– От крамниця наша: збоку глянути, виходить ніщо, правда? А скільки то ми попомучилися по тих базарах, де всяке стерво підстригати мужицьку вовну хоче!.. (Г. Косинка);
// з ким. Доглядати, вирощувати кого-небудь з труднощами тривалий час.
Навідаюсь-таки до Машки [свині] .. А скільки я з нею попомучилась! Отакенькою купила (І. Рябокляч);
// з ким. Навчати когось чому-небудь з труднощами тривалий час.
Дяк хвалився батькові: попомучився, каже, з ним, поки того апостола витвердив, щось з місяць усе учив, та й то разів скілько у церкві помилявсь (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)