поприлипати
ПОПРИЛИПА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.
1. Прилипнути, пристати до поверхні чого-небудь липкого (про все або багато чогось, усіх або багатьох; у багатьох місцях).
Піт лив дощем з його високого чола, а чорні кучері аж поприлипали до висків (І. Нечуй-Левицький);
Земля була мокра, чорна, і рожеві пелюстки маку, вночі оббиті дощем, всюди поприлипали до неї (О. Гончар);
Мухи поприлипали до липучки;
* Образно. Посеред города стоять в Кам' янці доми – один до другого поприлипали (А. Свидницький);
* У порівн. – Чим же люди винні?.. Чіпка поворухнувся .. А далі туго, немов слова до язика поприлипали, а він їх одривав з великим болем, промовив: – Неправдою своєю!.. (Панас Мирний).
2. перен., розм. Щільно притулитися, припасти до кого-, чого-небудь (про всіх або багатьох).
Музики на подвір'ї заграли туш, у вікнах одразу стало темно від дітей, що поприлипали до шибок (В. Кучер).
3. перен., розм. Почати залицятися до кого-небудь (про всіх або багатьох).
– Вибирай, дівчино, персник, А хоч стьожку чи корали, Щоб до тебе, наче мухи, Парубки поприлипали (Я. Щоголів).
Словник української мови (СУМ-20)