попроганяти

ПОПРОГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПОПРОГО́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що.

1. Прогнати, вигнати звідкись усіх або багатьох.

– Колись як розсерджусь, то, без сорома казка, попроганяю з покоїв своїх тіточок та дядинок, – сказала Настуся (І. Нечуй-Левицький);

– Ловили хлопці вудочкою рибу біля Їза, а він їхав понад річкою і попроганяв малих рибалок (В. Гжицький);

Звелів [пан] попрогонити матірок з двору (Панас Мирний);

// Звільнити, вигнати з роботи.

Він попрогонив усіх до одного, хто досі служив в економії, і почав порядкувати сам (Б. Грінченко).

2. перев. у сполуч. зі сл. думки́, спо́гади і т. ін., перен. Примусити себе перестати думати про щось, згадувати що-небудь.

Значення в інших словниках

1. попроганяти — попроганя́ти дієслово доконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. попроганяти — див. виганяти  Словник синонімів Вусика
3. попроганяти — -яю, -яєш і рідко попрогонити, -ню, -ниш, док., перех. 1》 Прогнати, вигнати звідкись усіх чи багатьох. || Звільнити, вигнати з роботи. 2》 перев. у сполуч. зі сл. думки, спогади і т. ін., перен. Примусити себе перестати думати про щось, згадувати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. попроганяти — ПОПРОГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПОПРОГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех. 1. Прогнати, вигнати звідкись усіх або багатьох. — Колись як розсерджусь, то, без сорома казка, попроганяю з покоїв своїх тіточок та дядинок, — сказала Настуся (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
5. попроганяти — Попроганяти, -ня́ю, -єш гл. = попрогонити. Роботників, вражих синів, зовсім попроганяли. Драг. 290.  Словник української мови Грінченка