пораяти
ПОРА́ЯТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОРА́ЇТИ, а́ю, а́їш, док., кому, рідко кого і без дод., діал.
Дати пораду, порадити.
І ти, білолиций .. Порай мені ще раз, де дітись з журбою? (Т. Шевченко);
– Прийшов роботи чи служби шукати, та нікого не знаю тутечки. Порайте мене, дядьку, що тут робити, куди обернутися... (М. Коцюбинський);
Усе літо я хворіла, і тілько як почалися жнива – я вичуняла; та була така квола, що лікар не пораяв з осені віддавати мене до інституту, а передержати хоч зиму дома (Панас Мирний);
– Може, люди добрі, я щось не так розсудив своєю темною головою, то ходімте зараз на пораду до нашого вчителя. Він чоловік розумний і мужику лихого не порає (М. Стельмах);
// Допомогти радою, надати якусь допомогу в скрутних обставинах.
[Матушка гуменя:] Та кажи по правді, не втаюй нічого .. Може, що я і пораю тобі, може і поможу в чому (Панас Мирний);
// Підказати, до кого звернутися, кого, що обрати, узяти і т. ін.
Таки непогану робітницю пораяли взяти родичі два тижні тому. Дівчина слухняна (П. Автомонов);
// у сполуч. зі сл. собі. Знайти вихід із скрутного становища.
Отак, люди, діло повернулося. А чи давно це було, що не міг я на худому клаптику поля навіть собі самому щось пораяти (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)