поривання
ПОРИВА́ННЯ¹, я, с.
Дія за знач. порива́ти¹ 1 і порива́тися¹ 1.
ПОРИВА́ННЯ², я, с.
1. Дія за знач. порива́тися² 1.
Поривання вперед – це було єдине, що вони [бійці] усвідомлювали, чим жили (Л. Дмитерко);
// Стрімкий рух вперед або вгору.
Медже підводить очі. Журавлі. Летять у вирій трикутним ключем .. Все тіло – поривання вперед (З. Тулуб).
2. Нестримне бажання, прагнення зробити що-небудь, досягти певної мети.
В атмосфері, повній палких речей, сміливих поривань, надій, енергії, повній безкрайої віри в ідею та власні сили, зогрітій юнацьким запалом, гарно почувається молодіж (М. Коцюбинський);
В навчанні Захар виявляв такі успіхи й такі поривання все знати, що вчителі пророкували йому велике майбутнє науковця (Іван Ле);
// Потяг, схильність до чого-небудь.
В моїй душі завше жили поривання до вищої творчості (В. Самійленко).
3. Раптове збудження і вияв почуттів; запал.
Трупи угледівши мертві й потоки пролитої крові, Мало не скрикнула няня, велике побачивши діло, Та Одіссей її стримав, її перебив поривання (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
– Син, – сказали. – Син! І в цьому слові Всі злились надії і чуття, Поривання світлої любові, Серця невгамоване биття (Я. Шпорта).
◇ (1) Порива́ння душі́ (се́рця) – почуття і прагнення людини.
На людину, яка вперше з нею зустрічалася, вона справляла враження розумної, культурної дівчини з високими, романтичними пориваннями душі (М. Руденко);
Люди віддають своїй Вітчизні найкращі поривання душі, свідомо йдуть на смерть заради її життя, слави й процвітання (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)