потиличник
ПОТИ́ЛИЧНИК, а, ч.
Удар рукою по потилиці; запотиличник.
Він, здається, намірявся кинутися на його і з усього маху дати доброго потиличника сьому приїжджому купцеві (Панас Мирний);
“Уже б'ють! Але витримаю, аби не знати що”, – подумав Панько й прилагодився ще на кілька потиличників: затис зуби та й стяг кілько мога лице (Л. Мартович);
Цілі ночі їм доводилося місити пухку здобу, а пекарі ніколи не шкодували потиличників та ляпасів (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)