потягатися
ПОТЯГА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, ПОТЯ́ГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПОТЯГНУ́ТИСЯ, ПОТЯГТИ́СЯ, тягну́ся, тя́гнешся; мин. ч. потягну́вся, тягну́лася, лося і потя́гся, тягла́ся, ло́ся; док.
Витягатися всім тілом, розправляючи руки, ноги, стан.
Виходив [Марусяк] раним-ранесенько на полонинку на широку та .. ставав, потягався моцним [міцним] своїм тілом красивим (Г. Хоткевич);
Васюта підвівся з стільця, розправив свої широкі плечі, солодко потягуючись (Ю. Шовкопляс);
Кіт що є духу нявчить, а далі аж на ноги устав та потягнувсь і засвітив очима (Г. Квітка-Основ'яненко);
З лінивими рухами одаліски вона потяглася, розпростувала гнучке молоде тіло (М. Коцюбинський);
Нечипір заспокійливо позіхнув, потім розправив руки й міцно потягся (Іван Ле);
* Образно. В місті першими пробуджуються околиці. Центр ще потягується (Ю. Мушкетик);
Тополя, як юна вдовиця, потяглася спросоння і очі відкрила (С. Голованівський).
ПОТЯГА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, док., розм.
Тягатися якийсь час.
[Антон:] Ну, коли б мені удалось ще тебе піймати хоч на одній провині, тоді б ми з тобою потягались! (М. Кропивницький);
Добре, що над головами висіла продимлена в комині шинка .. При такій закусці Сафрон з дідьком зміг би потягатися за чаркою (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)