похило
ПОХИ́ЛО.
Присл. до похи́лий 1–3.
Від корми .. до лінії якірного каната, який натягся і йшов похило під воду – все являло собою прекрасний образ напруженої рівноваги (Ю. Яновський);
На північ від північного тропіка і на південь від південного тропіка сонце ніколи не буває в зеніті. Там проміння сонця падає то більш, то менш похило (з навч. літ.);
Від'їхавши кілометрів за п'ять від рудника, вони звернули на зелений луг, що похило спадав до річки (О. Гуреїв);
[Панич:] Химко! Кого се ти накликала сюди? Хто тобі дозволив? [Химка (похило):] Паниченьку! простіть мене (Панас Мирний);
// у знач. присудк. сл.
Почав [Біда] котитись, притуливши гвинтівку до себе. Коли було похило – скочуватись легше. Коли попадався узвіз – доводилось повзти (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)