похитнутися

ПОХИТНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Однокр. до похита́тися.

Та й замовкла русалочка, В Дніпро поринула Мов пліточка. А лозина Тихо похитнулась (Т. Шевченко);

[Олеся:] Я похитнулася од страху, заплющила очі і не пам'ятаю вже, що зо мною вчинилося (М. Кропивницький);

Піді мною кінь спіткнувся, Похитнувсь хиткий місток (М. Шеремет);

Вдарив Карпо Василя Кира залізякою по шиї, і не втримався сільський коваль, похитнувся (Григорій Тютюнник).

2. перен. Втратити силу, стійкість, надійність; ослабнути, погіршитися.

В світі кожна річ, хоч яка б могутня Видавалась нам, похитнутись має; Час іде, а з ним все стає зужите І нетривале (М. Зеров);

Два вороги мирилися, але й два ножі були готові для удару, коли мир похитнеться (М. Томчаній);

Стрілися [М. К. Заньковецька й П. К. Саксаганський] на Кавказі. Вони обоє постаріли, здоров'я похитнулося, вимагало лікування (Ю. Мартич);

// Відступити, ослабити опір.

З падінням цього міста похитнувся б весь південний фланг німецького фронту (О. Гончар);

Весь Чорноморський флот брав участь у цьому десанті .. І манштейнівці похитнулися під Севастополем (В. Кучер);

// Відчути сумніви, невпевненість у своїй правоті, правильності своїх дій і т. ін.

Петрусь говорив так безжурно, так жартівливо, що батько не міг не похитнутися в своїх підозріннях (А. Кримський);

Тільки той із нас є людина, хто на двох полюсах переконань своїх залізних твердо обома стоїть, не похитнеться (П. Тичина).

Словник української мови (СУМ-20)