похопити

ПОХОПИ́ТИ, хоплю́, хо́пиш; мн. похо́плять; док., кого, що, діал.

1. Схопити.

Шибонула [дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до неї (Марко Вовчок).

2. Зрозуміти.

Я йому казав, але він не похопив (Сл. Б. Грінченка);

// Сприйняти.

Що було до писання – рахункові задачі, німецькі задачі, – те попишемо, а властиво Волинський відпише від мене, а усного не може похопити (І. Франко);

// Перейняти.

В тих мандрах батько мій чимало і пісень Усяких похопив... (М. Рильський).

Значення в інших словниках

1. похопити — похопи́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. похопити — -хоплю, -хопиш; мн. похоплять; док., перех., діал. 1》 Схопити. 2》 Зрозуміти. || Сприйняти. || Перейняти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. похопити — ПЕРЕЙНЯ́ТИ що від кого і без додатка (навчитися чого-небудь від когось, спостерігаючи за ним), ПЕРЕБРА́ТИ рідше, НАБРА́ТИСЯ розм.; ЗАПОЗИ́ЧИТИ, ПОЗИ́ЧИТИ рідше, ПІДХОПИ́ТИ, ПОХОПИ́ТИ діал. (зробити своїм надбанням). — Недок.  Словник синонімів української мови
4. похопити — ПОХОПИ́ТИ, хоплю́, хо́пиш; мн. похо́плять; док., перех., діал. 1. Схопити. Шибонула [дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до неї (Вовчок, І, 1955, 385). 2. Зрозуміти. Я йому казав, але він не похопив (Сл. Гр.); // Сприйняти.  Словник української мови в 11 томах
5. похопити — Похопити, -плю, -пиш гл. Схватить, перенять, воспринять, понять. Він гарного не похопить, а погане зараз. Н. Вол. у. Я йому казав, але він не похопив, та через те й склалось отаке. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка