по-простому
ПО-ПРО́СТО́МУ, присл.
Просто, звичайно, без вигадок, зайвих ускладнень і т. ін.
З страв отрути [в старовину] не робили, Просто їли і пили, І по-простому ходили, І по-простому жили (Я. Щоголів);
Розкипілось моє серце – і вже я не змовчу, ні. Нема мені діла до того, як там дипломати говорять. Я візьму та й скажу по-своєму. По-простому (С. Журахович);
// Не зважаючи на різні умовності, етикет і т. ін.
– Будуть якісь труднощі, заходьте по-простому (Ю. Збанацький);
// Як ведеться серед простих людей.
[Недоросток:] Еге, у нас же ведеться по-простому, по-мужицькому: вставати треба рано, робити до сьомого поту... (С. Васильченко);
– Ну, як чого... Без тонкощів там усяких. Часом і вилаєшся по-простому, по-робочому (О. Гончар);
// Народною мовою.
Довго я їй читала, а вона слухала. – Добре, – каже. – От якби тілько воно було по-нашому, по-простому написано, а то багато деяких слів не второпаю (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)