правець
ПРАВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Гостре інфекційне захворювання, що характеризується корчами; спричинюється мікробом, який проникає в організм через рани, подряпини і т. ін.
Чи покорчило? Чи правець напав?! Ніколи б не стерпів Ярослав нагадування про його нещасні ноги, але тут чомусь не звернув уваги на карликову лайку (П. Загребельний);
Дружина його на тому тижні якось необережно порізалась ножем. Піти б до лікарні, а вона рукою махнула – пройде! Не пройшло – підкинувся правець (з газ.).
2. перен. Стан нерухомості, викликаний сильним душевним потрясінням.
Тільки погрозливий рух Кампир-Равашу, грім і блискавки зрештою пробудили цих людей від жахного правця (Іван Ле).
◇ (1) Праве́ць уда́рив (ви́правив) кого – хтось помер; не стало когось.
– Чудесний прейскурант! Почив на лаврах дід Василь Хуряк. Гукає в небо Шабанов. Проповідника правець ударив (О. Довженко);
Взнав, що крокодила дітки Лупляться з яєць: – Їх під квочку – і сусідку Виправить правець! (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)