правік

ПРА́ВІК, у, ч. (мн. пра́віки, ів).

Стародавні часи; прадавнина.

Забажаю – І розтоплю важкі льоди, – Віків і правіків сліди (А. Малишко).

(1) З (од) пра́віку; З пра́віків – споконвіку, з незапам'ятних часів, з давніх-давен.

Досі Данько ніколи не чув, щоб піски кудись ішли, замість того, щоб лежати на місці, як лежать вони з правіку (О. Гончар);

Я збагнув, що ступаю по незайманій, з правіків неораній землі (А. Хорунжий);

На холодній стромині повитої в хмари гори .. Льодовик невідомий і грізний лежав од правіку (Л. Первомайський).

Значення в інших словниках

1. правік — пра́вік іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. правік — -у, ч. (мн. правіки, -ів). Стародавні часи; прадавнина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. правік — ДАВНИНА́ (давноминулі часи), СТАРОВИНА́, ДАВНОМИНУ́ЛЕ, ДА́ВНЄ, СТАРОЖИ́ТНІСТЬ, ДА́ВНІСТЬ, СТАРОДЕ́ННЯ поет., ДІДІ́ВЩИНА заст., СТАРОСВІ́ТЩИНА заст.; СИВИНА́ поет., СИВИЗНА́ поет. (перев. із сл.  Словник синонімів української мови
4. правік — ПРА́ВІК, у, ч. (мн. пра́віки, ів). Стародавні часи; прадавнина. Забажаю — І розтоплю важкі льоди, — Віків і правіків сліди (Мал., Запов. джерело, 1959, 25). З (од) пра́віку; З пра́віків — споконвіку, з незапам’ятних часів, з давніх-давен.  Словник української мови в 11 томах