премудрий
ПРЕМУ́ДРИЙ, а, е, також у сполуч. зі сл. мудрий, заст., уроч.
1. Який має дуже великі розумові здібності.
[Гаврило:] Та ти вже у нас відома книжниця. Мудра та премудра!.. (М. Кропивницький);
[Микита:] Благослови, премудрий отче, слово, – .. щоб од книг зерно добра й любові В своїй душі посіяти й зростить (І. Кочерга);
// у знач. ім. прему́дрий, рого, ч. Дуже мудра людина.
[Сінон:] Ой, царю чи віщий прозорливцю! Я не знаю, як маю величать мого владаря... Але я бачу розум боговитий у тебе на чолі. Збагни ж, премудрий, ти душу елліна (Леся Українка);
// ірон. Дуже хитрий або нерозумний.
Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засудять, і премудрих Немудрі одурять! (Т. Шевченко);
Князь той премудрий п'ятнадцять літ Кормив своє стадо водою (І. Франко).
2. Сповнений глибокої, надзвичайної мудрості.
Схаменувсь вже над річкою: стою на кручі, а якіїсь два ченця мене схрещують і святою водою обкроплюють та говорять мені премудрії речі (Г. Квітка-Основ'яненко);
Той Альдус Мануціс замислив премудре діло – видати древні рукописи (О. Іваненко);
// розм. Надзвичайно важкий для сприймання, розуміння, засвоєння; складний, заплутаний.
[Іван:] Вашій милості вгодно було нам, простим людям, премудрую загадку загадати, і звеліли, коли хто одгадає, то щоб до вас явитись (М. Костомаров);
Були такі премудрі панські закони, не закони, а глузування з людей (С. Чорнобривець);
// ірон., жарт.
З сутінків висунулося кругловиде обличчя Пріськи Затірки, дуже смирної і вайлуватої дівчини, яка ось уже на протязі місяця ніяк не може здолати таку премудру штуку, як літера А (В. Речмедін);
Маленький тендітний учень, зіщулений в грудочку, тремтячим пером виколупував на папері премудрі слова – “Чоловік ходить ногами” (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)