придаток

ПРИДА́ТОК, ч.

1. род. тка. Те, що, не маючи самостійного значення, є доповненням, додатком до чого-небудь.

Інколи заявляв [Русевич].., що завод легко міг би обійтися й без цього придатка [лабораторій] (Ю. Шовкопляс);

Але перш ніж сіяти, треба ту землю поділити. І ділили, і краяли нові межі, жеребки тягнули – кому за ким, кожному в чотирьох місцях різали – город, поле, придаток і ліс (У. Самчук);

* Образно. – Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка (О. Гончар).

2. род. тка, спец. Відросток, додаткове утворення (у людини, тварини, рослини).

На кінці хобота є носові отвори, через які тварина [слон] дихає, і маленький, дуже чутливий пальцевидний придаток (з навч. літ.).

3. род. тку, діал. Додача (у 2 знач.).

Придаток не стоїть за даток (Номис).

Значення в інших словниках

1. придаток — прида́ток іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. придаток — ПРИДАЧА, див. ДОДАТОК  Словник синонімів Караванського
3. придаток — ч. 1》 род. -тка. Те, що, не маючи самостійного значення, є доповненням, додатком до чого-небудь. 2》 род. -тка, спец. Відросток, додаткове утворення (у людини, тварини, рослини). 3》 род. -тку, діал. Додача (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. придаток — див. прибавка хохл. (прідаток) додаток  Словник чужослів Павло Штепа
5. придаток — ДОДА́ТОК (те, що додається до чого-небудь, доповнює щось), ДОПО́ВНЕННЯ, ДОВЕ́РШЕННЯ, ПРИДА́ТОК, ДОДА́ЧА розм., ПРИДА́ЧА розм., ПРИВІ́СОК розм., ГАК розм., ПРИЧИ́НОК зах.; ДОВА́ЖОК розм. (перев. про щось зайве, непотрібне).  Словник синонімів української мови
6. придаток — ПРИДА́ТОК, ч. 1. род. тка. Те, що, не маючи самостійного значення, є доповненням, додатком до чого-небудь. Інколи заявляв [Русевич].., що завод легко міг би обійтися й без цього придатка [лабораторій] (Шовк.  Словник української мови в 11 томах
7. придаток — Придаток, -тку м. Прибавленіе, прибавка. Придаток не стоїть за даток. Ном. № 10590. На придаток дам ще корову.  Словник української мови Грінченка