призволяти

ПРИЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., заст.

1. Виявляти ласку, милість.

[Воєвода:] Насправді, несподівана то честь, Клянусь вогнем, що найясніша пані Призволила назустріч вийти нам (І. Кочерга);

// що. Пропонувати що-небудь як ласку, милість.

[Єпископ:] Смертельний гріх оці твої прокльони, ще й в годину, коли тобі брати братерську поміч так гойно призволяють (Леся Українка).

2. Давати дозвіл, згоду на що-небудь.

[Халява:] Вельможного пана позволю спитати, Чи призволяєте нам починати? (М. Кропивницький);

Звернувся панотець до Йвана, щоб його заніс до кімнати. Але й на це не хотіла їмость [милостива пані] призволити. Нащо смішитися перед людьми? (Л. Мартович).

Значення в інших словниках

1. призволяти — призволя́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. призволяти — -яю, -яєш, недок., призволити, -лю, -лиш, док., заст. 1》 неперех.Виявляти ласку, милість. || перех. Пропонувати що-небудь як ласку, милість. 2》 неперех. Давати дозвіл, згоду на що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. призволяти — ДОЗВОЛЯ́ТИ кому що (давати згоду на здійснення чогось), ДОПУСКА́ТИ кого, ДАВА́ТИ з інфін., ДАВА́ТИ ПРА́ВО, ПІДПУСКА́ТИ до чого, розм., ПРИПУСКА́ТИ кого, що, розм., ПОЗВОЛЯ́ТИ розм., ЗВОЛЯ́ТИ розм., ПРИЗВОЛЯ́ТИ розм., БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ кого на що, уроч.  Словник синонімів української мови
4. призволяти — Призволя́ти, -ля́ю, -ля́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. призволяти — ПРИЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., заст. 1. неперех. Виявляти ласку, милість. [Воєвода:] Насправді, несподівана то честь, Клянусь вогнем, що найясніша пані Призволила назустріч вийти нам (Коч., П’єси, 1951, 131); // перех.  Словник української мови в 11 томах
6. призволяти — Призволя́ти, -ля́ю, -єш сов. в. призволити, -лю, -лиш, гл. Позволять, позволить; соизволять, соизволить. Молода призволила вінчати? К. Бай. 34.  Словник української мови Грінченка