прикрість
ПРИ́КРІСТЬ, рості, ж.
Те, що викликає негативні емоції; неприємність.
– А! горенько наше: обіжають нас [мужики], говорять тобі прикрості, і нічого не вдієш.., – репетував о. Артемій (І. Нечуй-Левицький);
Перегуда пильно глянув на обох і зрозумів, що, коли він робив звіт, тут сталася якась важка прикрість (В. Кучер);
Це був особливий день, повний прикростей і невдач (О. Гуреїв);
// Почуття незадоволення в результаті якоїсь невдачі; досада.
Якщо здолаєш збагнути, як мені хотілося поїхати, то зрозумієш цілком мою прикрість (М. Коцюбинський);
– Нічого я не чула, Петю, нічого не бачила. Отака прикрість... (М. Чабанівський);
Побачила себе [Ніна] раптом у своїй кімнаті й опам'яталась. Але від цього ще нестерпнішою стала вся прикрість того, що сталося (О. Донченко).
Завдава́ти (роби́ти) / завда́ти (зроби́ти) при́крість див. завдава́ти.
○ (1) З при́крістю у знач. присл. – відчуваючи назадоволення, жаль, досаду.
Словник української мови (СУМ-20)