приливати
ПРИЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЛИ́ТИ, ллю́, ллє́ш, док.
1. Підступати потоком (про щось рідке).
Очі стулялися. І вже почало снить і марить [снитися й маритися], що бистра річка .. в очі лиснула, приливає усе ближче та ближче (Марко Вовчок);
// Прибувати відчутно у якусь частину тіла (про кров).
Від .. сорому кров приливала [Катерині] в обличчя (С. Чорнобривець);
Матрос поклав кілька сухих полін і став роздмухувати вогонь. Від натуги кров прилила до голови, .. все кругом закрутилося (М. Трублаїні);
// безос.
Прилило мені до лиця, думала – згорю (Ганна Барвінок);
// перен. Виявлятися з більшою силою (про енергію, світло).
Світ усе більше приливає (Панас Мирний);
// у сполуч. зі сл. в голову, до серця, перен. З'являтися (про почуття).
Сором, досада, злість – усе разом прилило в його голову, мутило його кров, гамселило в висках (Панас Мирний).
2. що. Поливати що-небудь чимсь.
Він мерщій наклав собі повну тарілку вареників, прилив зверху маслом (Панас Мирний);
* Образно. Стара мати говорить, слізьми слова свої приливаючи, до невістки: – От люди лихі! От недобрі, Марусечко! (Марко Вовчок);
// у сполуч. зі сл. вогонь. Заливаючи, гасити.
От він візьме та й приллє водою огонь (Сл. Б. Грінченка).
3. що, розм. Випивати через яку-небудь подію.
4. що, рідко. Доливати що-небудь до чогось.
* Образно. Він слухає [розмову на ярмарку]... До свого горя приливає ще людське; троюдить своє гаряче серце (Панас Мирний).
5. що, спец. Приєднувати метал до металу литтям.
◇ (1) Прилива́ти / прили́ти доро́гу (дорі́женьку) – випивати, проводжаючи кого-небудь у дорогу.
– Приливайте доріженьку, Щоб не курилася; Розважайте рідну неньку, Щоб не журилася! (з народної пісні);
Коли гості сідали до машин, всі обступили їх із чарками, щоб дорогу прилити, хай не курить (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)