примикати
ПРИМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. що. Прикріплювати що-небудь до чогось за допомогою замка.
Поночі примикав [перевізник] натомленого човна (Є. Гуцало);
// Зачиняти на замок.
[Марко:] Ані слова! Назад! (Боб злякано відходить ліворуч. Марко за ним і примикає двері) (Мирослав Ірчан);
Рахівницю теж поклав [Русак] у невеличку шафу, примкнув дверцята (Ю. Збанацький).
2. що. Зближувати один до одного краї чого-небудь;
// Прикривати (повіки, губи).
Як Поля подавала йому їсти, то примикав [Антонас] очі, немов соромився її (Мирослав Ірчан);
Мотря примикає повіки і мріє, мріє, мріє... (Ірина Вільде).
3. до кого – чого. Ставати прибічником, послідовником кого-, чого-небудь.
В 1905 році він [пожилець] примикав чи то до правого крила якоїсь лівої партії, чи то до лівого крила якоїсь правої партії (Є. Драбкіна);
// тільки недок. Бути прибічником, послідовником кого-, чого-небудь.
Наприкінці 1918 року київські символісти, разом з літераторами, що примикали до них, створили літературне угруповання “Музагет” (з наук. літ.).
4. до чого, тільки недок. Те саме, що приляга́ти 4.
До двох боків хати примикають навіси господарського призначення (з наук. літ.).
◇ (1) Примкну́ти рот (гу́би):
а) замовкнути.
Як лишень діждався тої хвилини, що о. Альойзій примкнув рот, у той же раз говорив [Микола] своє далі (Л. Мартович);
Але як тільки отець перестав поважно мовити і примкнув губу, Гапка миттю отямилася, знову порухом плеча скинула попову руку з плеча і скочила на рівні (Валерій Шевчук);
б) (кому) домогтися припинення розмов, примусити кого-небудь мовчати.
– Аби позір від себе відвернути, обмовляє [Домніка] інших, .. гадає, що тим примкне губи людям (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)