прим'ятий
ПРИМ'Я́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до прим'я́ти.
В тому місці, де лежала вчора загублена книжка, стебельця і досі були прим'яті (О. Донченко);
Ось уже крізь віконце прим'ятих верболозів сколихнулося плесо Бугу (М. Стельмах);
Де лежав Пилипко, тільки слід його: чорніє діряве ряденце, бовваніє прим'ята подушка (Панас Мирний);
Підвелася [Марічка], поправила прим'яту спідничку й рішуче пішла далі (Л. Дмитерко);
* Образно. Суворий двірник, доволі прим'ятий цілим життям праці й нестатків, слухав свого чудного приймака (І. Микитенко).
2. у знач. прикм., перен. Покритий зморшками, змарнілий (про обличчя).
На його прим'ятому, втомленому лиці блукала посмішка (Ю. Шовкопляс);
– Ти порятуєш, трясця його матері! – злість оживила прим'яте, трохи роздуте біля вух обличчя дукача (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)