прислухатися
ПРИСЛУ́ХАТИСЯ див. прислуха́тися.
ПРИСЛУХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, ПРИСЛУ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко ПРИСЛУХО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. до чого і без дод., діал. чому. Напружуючи слух, намагатися почути що-небудь.
[Річард (прислухається, як тихшає хода Джонатана надворі, далі сідає ..):] Який я одинокий (Леся Українка);
Адаменко зліз з кобили, .. підійшов до мене, став прислухатися до мого кашлю, поклав мене на землю і взявся робити масаж (Ю. Яновський);
Надя сиділа мовчки й прислухувалася, що говорилось в світлиці (І. Нечуй-Левицький);
“Що це – півні співають?..” Гашіца витягла шию, прислуховуючись (М. Коцюбинський);
Здалося – ніби голос Марусин. Крикнула й замовкла. Прислухався – нічого не чути (Г. Хоткевич).
2. перен. Зважати, звертати увагу на кого-, що-небудь, ураховувати чиюсь думку і т. ін.
Селяни дивувалися на її вченість, побоювалися й шанували, прислухаючись до кожного слова... (Ю. Хорунжий);
Прислухатися до чиєїсь думки.
◇ (1) Прислуха́тися обома́ – дуже уважно слухати, намагаючись почути, зрозуміти що-небудь.
– На уроках, сину, ґав не лови, прислухайся обома (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)