прицінюватися
ПРИЦІ́НЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ПРИЦІНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИЦІНИ́ТИСЯ, ціню́ся, ці́нишся, док.
1. Дізнаватися про ціну для того щоб купити щось або визначити свої купівельні можливості.
Відрадне почуття проймало Зінька. По ярмарку він ходить, грошима брязка, статечний такий господар, до всього прицінюється (К. Гордієнко);
Стою я та дивлюсь: люд як та комашня копошиться. Той своє продає, той приціняється до чужого (Марко Вовчок);
Мирон прицінився до чобіт з широкими, модними на той час носками. Швець подивився на братів і, не випускаючи з уст кілька гвіздків, невиразно промовив: – Продаю тільки за гарні гроші (М. Стельмах);
// Домовлятися з кимось про купівлю або про найняття кого-, чого-небудь за вигідну для себе ціну.
Вони [купці] по-приятельському віталися із знайомими персами та бухарцями, тисли їм руки і відразу починали прицінюватися, сперечатися, бити по руках і знов торгуватися, щоб виторгувати хоч зайвий гріш (З. Тулуб);
Цілий день ми бігали по місту, оглянули багато розкішних квартир і навіть прицінилися до однієї (Олесь Досвітній);
// Вибирати що-небудь для купівлі на певну суму.
Довго сперечались та прицінювались – що купити за ті п'ять карбованців? (Ю. Збанацький).
2. перен. Визначати, зважувати якості кого-, чого-небудь з певною метою.
[Оксана:] Скільки вам років? [Морж:] Прицінюєтесь? [Оксана:] Потрібні ви мені! (О. Корнійчук);
* У порівн. Артем водив по хаті очима, ніби прицінювався до кожної речі, і час від часу тяг: “Так, так” (П. Панч);
Синьоокий зміряв Миколу з голови до ніг, ніби прицінювався до нього, ніби зважував – варто з таким жити чи, може, відмовитись (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)