причому
ПРИЧО́МУ¹, ПРИЧІ́М, присл.
У якому зв'язку, в якій залежності (уживається при запитанні).
[Любов:] Ми сіли на мілизну, поздоров Боже оцих панів .. [Острожин:] А я ж тут причому? (Леся Українка);
Біля тисків і я, юнак, чужий ваганням і одчаю, зубилом плитку оббиваю .. Причім же руки тут мої, що я не раз, не два, не тричі замість зубила б'ю на кров..?! (В. Сосюра);
// Уживається як сполучне слово в підрядному додатковому реченні.
– Я не розумію, – каже режисер, – причому тут я (Ю. Яновський).
ПРИЧО́МУ², ПРИЧІ́М, спол. приєднувальний.
Уживається при зауваженні чи доповненні.
Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було замкнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка);
Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому зашила сировою ниткою (Григорій Тютюнник);
Вмент маленький візок виповняється тілами вздовж і впоперек, причім мужчини викидають ноги за полудрабки (М. Коцюбинський);
Мотрона гостинно припрошувала Остапа їсти, пити, причім пити до дна (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)