провозити
ПРОВОЗИ́ТИ, ожу́, о́зиш, док., кого, що.
Возити якийсь час або якусь кількість.
Теплушко, фарбована в біле, Ти скільки під вибухів гук Людей на землі провозила, Кохань, і прощань, і розлук? (А. Малишко).
ПРОВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., ПРОВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. прові́з, везла́, ло́; док., кого, що.
Везучи, переміщати кого-, що-небудь.
Тож як провозять її по великих містах в колісниці І уділяє богиня свого благодатного дару Смертному людові, – міддю і сріблом їй шлях устеляють, Щедрим приносом збагачують (М. Зеров);
– Тепер я вас іншим шляхом провезу, щоб ви бачили всю Мар'янівку, щоб ви знали, яка вона є! – сказав Кравченко, як вони усілися (Панас Мирний);
Альтов захотів зробити хлопчині щось приємне .. І він гукнув Жені: – Сідай у мою машину, провезу! (Є. Гуцало);
// Перевозити з собою (звичайно таємно).
Для селян, які провозили десь на західний торг звичайний набуток своєї праці, такі придорожні села з панським чи його дозорного посіпаки замочком ставали страховищем, яке об'їздилося густими ковильними перелогами та лісами (Іван Ле);
Листи поетеси [Лесі Українки] до родичів і друзів свідчать про те, що вона засвоїла методи конспірації .. Те, чого не можна було провезти, поетеса заучувала напам'ять для усної передачі (з наук. літ.);
// перев. док. Везучи, доставити куди-небудь.
Сідай на мій віз, я тебе провезу до мого двора, що ніхто й не побачить (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)