прогнівляти

ПРОГНІВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОГНІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. прогнівля́ть; і ПРОГНІ́ВАТИ, аю, аєш, док., кого.

Викликати гнів, роздратування; сердити, гнівити.

[Герміона:] Чи буде ж добре, як твоя родина просити піде пайки дармової до тих римлян, що ти так ненавидиш? [Антей:] Ще маєм хліба власного доволі. Не прогнівляй богів (Леся Українка);

Розказували, що менша дочка прогнівила матір: у себе в хаті раз переховала горничну Уляну (Панас Мирний);

Дехто сказав, що дощів випадає мало, дехто зауважив, що Бога “ми” прогнівили, а дехто – просто промовчав (Ю. Яновський).

Значення в інших словниках

1. прогнівляти — прогнівля́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. прогнівляти — -яю, -яєш, недок., прогнівити, -влю, -виш; мн. прогнівлять; і прогнівати, -аю, -аєш, док., перех. Викликати гнів, роздратування; сердити, гнівити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прогнівляти — СЕ́РДИТИ (викликати почуття гніву), ГНІВИ́ТИ, ГНІ́ВАТИ, ПРОГНІВЛЯ́ТИ, ЗЛИ́ТИ, ЗЛОСТИ́ТИ, ОЗЛО́БЛЮВАТИ, ОЗЛОБЛЯ́ТИ. — Док.: розсе́рдити, осе́рдити рідше розгніви́ти, розгні́вати, прогніви́ти, прогні́вати, погніви́ти...  Словник синонімів української мови
4. прогнівляти — ПРОГНІВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОГНІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. прогнівля́ть; і ПРОГНІ́ВАТИ, аю, аєш, док., перех. Викликати гнів, роздратування; сердити, гнівити.  Словник української мови в 11 томах
5. прогнівляти — Прогнівля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. прогнівити, -влю́, -ви́ш, гл. Гнѣвать, прогнѣвать, разсердить. Не так то отцевої і матчиної молитви прохати, як її прогнівляти. Чуб. V. 849. Милосердного гріхами прогнівляли. К. МБ. X.  Словник української мови Грінченка