прогрібати

ПРОГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. прогрі́б, гребла́, ло́; док.

1. Вигрібаючи що-небудь або розводячи щось у різні боки, утворювати прохід, діру, заглибину тощо; очищаючи що-небудь від чогось, звільняти місце і т. ін.

Іван повернув упритул до острова, ніс човна врізався в лепеху, прогрібаючи серед хащів [хащ] важку дорогу (Є. Гуцало);

Він підповз до клуні, де відбувалися збори, прогріб дірку в соломі, наставив вухо (Ю. Яновський);

Прогрібати місце.

2. тільки док., що і без прям. дод. Гребти (у 2 знач.) якийсь час.

3. тільки док. Гребти (у 1 знач.) якийсь час.

Значення в інших словниках

1. прогрібати — прогріба́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. прогрібати — -аю, -аєш, недок., прогребти, -бу, -беш; мин. ч. прогріб, -гребла, -гребло; док. 1》 перех.Вигрібаючи що-небудь або розводячи щось у різні боки, утворювати прохід, діру, заглибину тощо; очищаючи що-небудь від чогось, звільняти місце і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прогрібати — ПРОГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. прогрі́б, гребла́, ло́; док. 1. перех. Вигрібаючи що-небудь або розводячи щось у різні боки, утворювати прохід, діру, заглибину тощо; очищаючи що-небудь від чогось, звільняти місце і т. ін.  Словник української мови в 11 томах
4. прогрібати — Прогріба́ти, -ба́ю, -єш сов. в. прогребти, -бу, -бе́ш, гл. Прогребать, прогресть, прочистить. Прогріб присок в огнищі. Грин. II. 183. Чорний ворон.... кіхтями-ніхтями прогрібає. Мил. М. 38.  Словник української мови Грінченка