прогрітий
ПРОГРІ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до прогрі́ти 1.
Біля жолобів обох мартенів уже стояли готові, викладені свіжою цеглою, добре висушені й прогріті ковші (В. Собко);
Зрання і допізна ми жили на зелених левадках, засмаглі, з облупленими носами від частого купання в ласкавих, прогрітих до дна сонцем водах Грунь-Ташані (І. Цюпа);
– Заходьте, Мар'яне, будьте гостем – навпомацки подає [учитель] теплом прогріту руку (М. Стельмах);
* Образно. Роки, крізь які ми йшли, гартовані вогнем гарячих битв, .. прогріті енергією всенародного ентузіазму і радістю звершень (із журн.).
2. у знач. прикм. Який прогрівся, став теплим або гарячим.
Сою сіють у добре прогрітий ґрунт (з наук. літ.);
Дмитро увійшов у голубі жита, і вони прикрили його прогрітими хвилями (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)