пролитий
ПРОЛИ́ТИЙ, рідко ПРОЛЛЯ́ТИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до проли́ти, пролля́ти.
Червоне полум'я, знявшись угору, лиже чорне дно казанкове, і сичить на ньому незнарошне пролита вода, злегка лопочуть дрова (Панас Мирний);
В його серці скипілась кров, невинно пролита, бо в нього зіллялись всі людські сльози і полум'ям знявся народний гнів... (М. Коцюбинський);
До крутояру в'ється шлях по тихих зораних полях, де кров, що проллята була, рясною нивою зійшла (М. Упеник);
А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов'їх. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі! (Т. Шевченко);
// у знач. прикм.
[Елеазар:] Біліє мармор [мармур], мов кістки на полі, порфір шаріє, мов пролита кров (Леся Українка);
Я ждала милого три літа. Три літа звістки не було. Коли ж замовкла кров пролита – Щодня ходила за село (М. Стельмах);
Все горе вбогого життя, нестатки всі. Всі ночі неспані, пролиті сльози, – .. Все те прорвалося тепер, немов потік (І. Франко);
// проли́то, пролля́то, безос. пред.
Отут крові Пролито людської – І без ножа (Т. Шевченко);
Це була титанічна праця. Скільки було викопано ям, скільки замішано грязі, скільки поту пролито (О. Довженко);
Нікому не болить чуже горе, ніхто не відає, як перемліла душею Фросина Данилівна минулої ночі. Скільки передумано, скільки сліз пролито! (А. Хижняк);
Скільки сліз проллято за глиняними дувалами. Численні діти сирітства зазнали через той випадок [вибух] (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)