пропихатися
ПРОПИХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОПХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ПРОПХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм.
1. Поштовхами, перемагаючи опір або долаючи перешкоди, проходити, пробиратися куди-небудь між кимсь, чимсь, крізь щось і т. ін.; проштовхуватися.
Помежи народом пропихався німий, блідий Шепетинський (І. Франко);
Комендант постерунку поліції почав пропихатися до вікна (Я. Галан);
Насилу я пропхався поміж молодицями й дядьками (І. Нечуй-Левицький);
Стара Кандзюбиха пропхалась крізь натовп і обережно зменшила у лампі світло (М. Коцюбинський);
Хлопчик пропхнувся між батьками, поклав руки на материну й батькову долоні, не зводячи з мене звіркуватих оченят (А. Хорунжий);
* Образно. Росиста стежка гадючкою повзе травою в яр і потім чорним дротиком під гору пропихається (П. Козланюк).
2. тільки недок. Пас. до пропиха́ти.
◇ (1) [І] перепели́ці ні́куди пропха́тися, зі сл. густи́й, бу́йний. – у великій мірі, дуже.
Біля нього простирався жовтий і синій лубин [люпин], .. боками буйний та густий, що й перепилиці нікуди пропхатися (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)