просікати
ПРОСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСІ́КТИ, ічу́, іче́ш, док., що.
1. Ударяючи, пробивати, розсікати що-небудь, робити отвір у чому-небудь (звичайно чимсь гострим або про щось гостре).
Пускав [гуцул] смеречину. І летіла вона, дзвенячи, як струна нап'ята, просікаючи корчі по дорозі, і, ударившися внизу, зупинялася, (Г. Хоткевич);
Лінія вогню щільно присунулася до окопів. Осколки співали над головами, просікали у кущах довгі тонкі лінії (В. Собко).
2. Вирубуючи в лісі дерева, кущі, нижні віти, звільняти смугу землі, робити прохід, шлях.
* Образно. Я для геніїв грядущих Поле дикеє орав, Шлях серед хащів найпущих Просікав і протирав (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)