протиставляти
ПРОТИСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОТИСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. протипоста́влять; док., рідко недок., кого, що.
1. Порівнювати, зіставляти кого-, що-небудь, вказуючи на їх несхожість, різницю, протилежність.
Цей рядок [“Енеїди” І. Котляревського] задає стилістичний код цілої парації, відсилаючи і водночас протиставляючи український твір першоджерелу Вергілія з його початковим піднесеним тоном (із журн.).
2. кому, чому. Спрямовувати проти кого-, чого-небудь, протидіючи йому.
– Я шукаю.. любові в вас, .. а ви протиставите мені своє майже божевільне недовір'я (О. Кобилянська);
Треба тим споминам протиставити дійсність (Б. Лепкий);
– Ось тобі відповідь, доню, на запитання – що може злоба протиставити розумові. Чорний вогонь руйнації проти ясного вогню знання (О. Бердник);
Батькові слова були несподівані, страшні, вони обурювали до глибини душі, а як їх заперечити, що протипоставити, Ніна не знала (В. Собко);
// у сполуч. зі сл. себе. Вважати себе значнішим, розумнішим, ніж хто-, що-небудь, не погоджуватися з чиїмись думками, поглядами і т. ін.
“Хто мовчить, той не противиться”, – сказав по хвилі доктор “Годі мені, молодому, протиставивляти себе вашому досвідові, пане докторе” (Б. Лепкий);
Наш творець пісні чи вірша не протиставляє себе громадськості, а живе з цією громадськістю єдиним повнокровним, радісно-напруженим життям (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)