профан
ПРОФА́Н, а, ч.
1. Не обізнана людина, невіглас, неук.
Він знав Воздвиженського як профана, як людину, зовсім не поважаючу науки (І. Нечуй-Левицький);
– Відбудовуючи вам парусника, я не можу бути профаном у цій справі (Ю. Яновський);
Він був абсолютний профан у складній теорії більярдного грання (Ю. Смолич);
Вона знала, що полковник недолюблює свого шефа, вважає його вискочкою в криміналістиці й профаном у юриспруденції (Б. Харчук).
2. У стародавньому Римі – той, хто не мав права входити до храму.
Марила... Аж надійшла під браму – не храму, ні, а тільки огорожі, що там стоїть, неначе на сторожі, і заступа профанам вхід до храму (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)