прохурчати

ПРОХУРЧА́ТИ, чи́ть, док., розм.

1. Док. до хурча́ти.

Звук рушничного пострілу прохурчав над водою... (Олесь Досвітній);

З-поміж бур'яну знялася перепілка й важко з посвістом прохурчала в повітрі (М. Івченко);

Вгорі прохурчала холодними крильми пташка (Є. Гуцало);

Щастя, що дівчина пригнула голову і осколки від гранати тільки прохурчали над нею (Д. Бедзик).

2. Хурчати якийсь час.

Словник української мови (СУМ-20)