прошепотати
ПРОШЕПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОШЕПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., що.
Те саме, що прошепта́ти.
– Усе Дніпро шумить! Усе дерева шелестять! – мовить удова і зітхне й прошепоче: – Боже мій..! (Марко Вовчок);
– Женю, – ледве чутно прошепотіла вона (О. Гончар);
“Здоров будь!” – тихо прошепоче легкодур і жартун (Г. Хоткевич);
* Образно. Свіжий, але лагідний вітерець доторкнувся до щік, прошепотів щось зрозуміле одному серцю про весну (В. Речмедін);
// безос.
– Стій, – прошепотіло, і перед ним з'явилась постать з рушницею напоготові (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)