підкорятися
ПІДКОРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і рідко ПІДКО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПІДКОРИ́ТИСЯ, корю́ся, ко́ришся, док.
1. Виявляти покору, коритися волі завойовника, володаря.
Русь була й не одинока. Між землями її й [Візантійською] імперією лежала ще одна країна, яка також не хотіла підкорятись імперії – Болгарія (С. Скляренко);
Наполеонові підкорялись німецькі та італійські правителі, король Пруссії та імператор Австрії, перед ним усі схилялись і тремтіли (з публіц. літ.);
В кінці VI ст. до н. е. за перського царя Дарія І Гістаспа Вірменія змушена була підкоритися його владі (з навч. літ.);
// Діяти за чиїм-небудь наказом, розпорядженням або згідно з чиїмсь керуванням.
[Горлов:] Що ж, наказ є наказ. Я людина військова, підкорятися звик (О. Корнійчук);
Сліпо .. я підкорився Антоші. Я робив усе, що він мені наказував (І. Микитенко);
Кінь підкорився мені цілком. Возив мене так, ніби боявся скинути або розтрусити (Ю. Збанацький);
// Перебувати під впливом кого-небудь або під дією чогось; визнавати чию-небудь волю або якусь силу і т. ін.
Федір Данилович ніби грався з дітьми, і вони його слухали, виконували кожний його наказ, до кінця підкорялись волі старого вчителя (Ю. Збанацький);
– Стара, темна, личакова Росія померла й не воскресне. Такий закон природи. Йому підкоряється все живе (О. Довженко);
// Бути враженим, захопленим чим-небудь або діяти згідно з чим-небудь усталеним.
Я підкорився її приємному голосу (Є. Кравченко);
Тася почервоніла, але підкорилась звичаєві (Л. Дмитерко).
2. тільки недок. Пас. до підкоря́ти.
Словник української мови (СУМ-20)