підтинати
ПІДТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДТЯ́ТИ, ПІДІТНУ́ТИ, підітну́, підітне́ш, док., що і без дод.
1. Різати, рубати трохи не до кінця або знизу, в нижній частині.
Розмахнувся [Оксен косою], пішов, підтинаючи тонкі, бідні на колос стебла (І. Цюпа);
З трави ти виткнулась на світ; Як сніг, блищав твій ніжний цвіт; Всміхалось сонечко тобі; Рости б, так ні; Мій плуг підтяв – ти мреш в журбі (П. Грабовський);
Та гляди мені – обережно, щоб куща не підтяти... (М. Коцюбинський);
* Образно. Твердження, буцімто розвиток літератури, розвиток письменності підтинає під корінь квітуче дерево народної поезії, цілком безпідставні (М. Рильський).
2. розм. Укорочувати, відрізуючи кінці.
Коли вони [вуса] вже геть-то надокучали йому, зараз хапав ножиці і підтинав їх спересердя як можна вище (І. Нечуй-Левицький).
3. перен. Позбавляти сили, пружності, примушувати згинатися, підгинатися (ноги, коліна).
Жах підтинає ноги;
// Позбавляти кого-небудь сил, бадьорості, стійкості і т. ін.
Тяжко стогнуть хлібороби: Брак насущного шматка, Люта смертність та хвороби Підтинають мужика (П. Грабовський);
– Маня не раз жалілася, як підтинають її ті лекції (О. Кобилянська).
4. перен., розм. Ослаблювати, приводити до розладу щось або підривати силу, волю і т. ін.
Парубок вперше сам доходить, що не вбогість, а багатство страшніше підтинає любов (М. Стельмах);
У неї було таке відчуття, наче хтось підтяв їй сили (О. Гуреїв);
// Розладнувати, підривати чий-небудь добробут.
– Послухає [хлоп горілки не пити].., то що мені з горальнею [гуральнею] робити? – Се не моя річ .. – А підтинати Мій дохід, хлопа бунтувати, То ваша річ? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)