пізно
ПІ́ЗНО.
Присл. до пі́зній.
Другий розказував: як п'яниця пізно увечері йшов з шинку (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Сосну треба рубати пізно восени, – писав Професор (Ю. Яновський);
Книжки дорогою пропали, а лист прийшов дуже пізно (Леся Українка);
– Схаменешся ти, та пізно, Солопію! (П. Гулак-Артемовський);
// пред.
Орел змахнув крильми, підвівся на весь зріст, але було вже пізно: мотузок душив його і здирав із гілки (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)