ратай
РА́ТА́Й, ра́тая́, ч., нар.-поет., заст.
Плугатар, орач.
Звільнялося місто за містом, село за селом, виходив на поля ратай, ставав до праці на заводі робітник (С. Скляренко);
Восени, мабуть, весело проходив по цих роздолах ратай із ралом, потім сіяч із козубом, а після Петра і Павла дзвеніли дружно серпи та коси й бриніла пісня до ясного неба... (Ю. Смолич);
Зламати крила яструба – навік! Розсікти навпіл голову криваву! Устав з мечем ратай і робітник За нашу долю і за нашу славу! (М. Рильський);
Мов теплу зливу у маю, Степи зустріли ждану волю... Було нелегко ратаю Іти по спаленому полю (М. Нагнибіда).
Словник української мови (СУМ-20)