репаний
РЕ́ПАНИЙ, а, е, розм.
1. Який потріскався, лопнув від чогось, покрився тріщинами, дав тріщини.
Коли взяв [голова] на репану губу товсту незграбну цигарку, тихо заговорив: – Ну так: підеш, Саню, льон брати на пробу врожаю (Іван Ле);
Мар'ян репаними руками делікатно брав шматок хліба й апетитно їв, облизуючись, як лисиця (С. Чорнобривець);
Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка, який основою .. тримається чорної, репаної землі, а крилами жадає неба... (М. Стельмах).
2. перен., зневажл. Неграмотний, неосвічений (про людину).
– Але де ж нам, доню, такого жениха взяти? Підеш, серце, за такого сірого та репаного мужика, як і твій батько (І. Нечуй-Левицький);
Леонтій швидко міняє на своєму гостроносому обличчі вирази такого собі не дуже розумного простака-роботяги, репаного пастуха, зашкарублого скотаря, пропахченого силосом, возія-фуражира (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)