рибка
РИ́БКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до ри́ба 1.
Ми їх витягали на сонце, тих яскравих, розмальованих рибок, більше подібних до екзотичних квітів, аніж до риб (М. Коцюбинський);
І річечка недалечко петляє, і лісових ягід досхочу, і тетерюків сила-силенна. А в річечці, глянь, рибка виграє (О. Донченко);
* У порівн. Діточок Бог дав тільки дівчинку, Оксану. Цокотуха така! як рибка весела, а проте розумне й слухняне дитятко (Марко Вовчок).
2. Пестливе звертання до дівчини, жінки.
Пішов старий, покликав меншу дочку: – Тетянко, йди, моя рибко, до сестриці: вона у великій печалі, – розважатимеш її (Марко Вовчок);
[Ряженко:] Ну, рибко моя... Які новини? (І. Микитенко).
(1) Золота́ ри́бка – китайський карась з яскраво-жовтим забарвленням.
В акваріумі рибка золота Конала, й промінець блукав по стелі (Л. Первомайський).
△ Летю́ча ри́ба (ри́бка) див. ри́ба.
◇ (2) Лови́ти золоту́ ри́бку (д) див. лови́ти;
Лови́ти ри́бу (ри́бку) в каламу́тній (рідше мутні́й) воді́ див. лови́ти.
Словник української мови (СУМ-20)