розвівати
РОЗВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше РОЗВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., що.
1. Розносити, роздувати, розсіювати що-небудь у різні боки (про вітер).
Буйний вітер повіває, широкий лист розвіває (П. Чубинський);
Хай розвіває по долині осінній вітер листя знов (В. Сосюра);
Движок, ніби граючись, підкидав у повітря кільця сизого диму, вітер підхоплював їх, ніс якийсь час, а потім безслідно розвіював (А. Хорунжий);
Короткий день скінчився. Вітер розвіяв дим, .. розігнав хмари (М. Коцюбинський);
Весняні вітри розвіяли дощові хмари, і вияснилося сонце (С. Чорнобривець);
// безос.
Вигляд у Лимаря був якийсь зосереджений, похмурий. Розложиста борода сплуталась, наче її розвіяло вітром (О. Копиленко);
// Примушувати розноситися за вітром, поширюватися в повітрі.
Запалили у сусіда Нову добру хату Злі сусіди; нагрілися Й полягали спати І забули сірий попіл По вітру розвіять (Т. Шевченко);
Януш сидів біля вікна й збирав докупи розірваний, пошматований лист своєї дружини. При вході Радзивілла він рукою змів з вікна й розвіяв по кімнаті клапті листа (Іван Ле);
– Ну, а я з весни вісімнадцятого року .. вдома не був. Всі свої хімічні парфуми по яких тільки степах не розвіяв (Ю. Шовкопляс);
* Образно. Коли вони брались – і ще в перші часи по шлюбі, у них були інші слова, але життя їх потроху стирало і розвівало (М. Коцюбинський).
2. перен. Розсіювати щось, сприяти зникненню чого-небудь.
Вітрець розвіював духоту (Б. Грінченко);
Мужня пісня розвіває тугу (Д. Павличко);
Максим володів неперевершеним мистецтвом розвіювати сумніви (Н. Рибак);
Думою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила і благословила в світи (В. Стус);
Сонце над землею Ізнов зійшло, розвіяло грозу (В. Бичко);
– Знайомтесь, – бадьористим тоном спробував розвіяти напружену атмосферу Гречкун. – Та будемо братись до діла (Ю. Бедзик);
Катерина Іванівна Пасій була місцевою вчителькою і сюди, до гурту селянського, прийшла не з прядкою, – її пригнала сюди туга за людьми, бажання розвіяти своє горе... (Д. Бедзик);
Згадка про нарис хоч на часину розвіяла тяжкі думи (В. Дрозд);
// тільки док. Примусити розійтися, роз'їхатися в різні місця, далеко один від одного.
Всіх їх, як жовте непотрібне листя, розвіяла революція, розкидала по чужих краях (В. Еллан-Блакитний);
Товаришів веселе коло розвіяв час... (В. Сосюра);
// тільки док. Розкидати, розігнати (ворожі війська), завдавши поразки, розгромивши.
Розбили, розвіяли супротивника, як грім пір'я (С. Васильченко);
Ми мужньо йшли по важкому шляху, ми буряним, розгніваним ударом фашистську напасть знищили лиху, розвіяли... (І. Гончаренко);
// тільки док. Розгубити, розтратити що-небудь, позбутися чогось із часом.
[Трохим:] Добрий, розумний, робочий парубок краще, як багатий та невдатний. Бідний працюватиме, а багатий та нікчемний готове розвіє (М. Кропивницький);
– Щастя ми обіруч узяли: Треба не розвіяти його, як полову за вітром (М. Стельмах).
3. Примушувати що-небудь коливатися, тріпотіти на вітрі.
Сивий ус, стару чуприну Вітер розвіває (Т. Шевченко);
Похмуре поле під низько навислими тучами. Дме різкий вітер із Сиваша, розвіваючи білий прапор парламентера (О. Гончар);
[Кассандра:] Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся (Леся Українка);
// чим. Примушувати що-небудь розгортатися, розходитися в різні боки.
За гуртом радісних, збуджених бійців, розвіваючи полами свого макінтоша, поспішав і Ференц (О. Гончар);
Конем ніхто не правив, ремінне повіддя висіло порване і било по передніх ногах; він вирвався на шлях і, розвіваючи гривою, помчав далі (Григорій Тютюнник).
4. тільки розві́ювати, розві́яти, перен. Розважати когось, відвертаючи його увагу від думок, переживань і т. ін.
Розвіювати чийсь поганий настрій;
Розвіяти тяжкі батьківські думи.
Розважа́ти (розганя́ти, рідко розго́нити, розві́ювати) / розва́жити (розігна́ти, розві́яти) нудьгу́ (журбу́, ту́гу, сум, го́ре і т. ін.) див. розважа́ти;
Розганя́ти (розвіва́ти) / розігна́ти (розві́яти) су́мніви див. розганя́ти.
◇ Оберта́ти (розбива́ти, розві́ювати, вали́ти і т. ін.) / оберну́ти (розби́ти, розві́яти, звали́ти і т. ін.) на (у) прах (рідко на пил) див. оберта́ти;
Пусти́ти (розві́яти) за ві́тром див. пуска́ти;
(1) Розві́яти на (в) по́піл – знищити, не залишивши сліду.
Ні! Не бути панам на Вкраїні, ми на попіл розвіємо їх! (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)