роздирати
РОЗДИРА́ТИ, а́ю, ає́ш, недок., РОЗДЕ́РТИ, РОЗІДРА́ТИ, роздеру́, роздере́ш; мин. ч. розде́р, де́рла, ло, розідра́в, дра́ла, ло; наказ. сп. роздери́; док., що, рідко кого.
1. що. Розривати на шматки.
Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Т. Шевченко);
Вони тут же жадібно ковтали свою частку, роздирали м'ясо руками (З. Тулуб);
Козак Мамай, роздерши на клапті шаровари пана Купи, визволив йому ноги з золотих стремен (О. Ільченко);
“Дивіться, люде: осьде булла, Що я читав...” – і показав Перед народом. Всі здрогнули [здригнулися]: Іван Гус Буллу розідрав!!!.. (Т. Шевченко);
// що. Робити порваним, дірявим.
Плачем великим ридали невільниці чорні, Шати свої роздираючи, ранячи тіло до крові (Леся Українка);
Одна карлючка зачепилась .. за Настину сукню й роздерла її внизу (І. Нечуй-Левицький);
Тиміш випростався, роздер на грудях сорочку й став як залізний (О. Довженко);
– А я про своє [пальто] байдуже, – додав Власов, лягаючи прямо на траву. – Тобі що? Сьогодні розідрав одне – завтра друге буде! – сказав Василь (Панас Мирний);
// що. Роздрібнювати, розмелювати зерно.
Мати останнє зерно роздирає на жорнах (М. Стельмах);
// що. Розриваючи, відкривати що-небудь.
Почтмейстер роздер конверт і конфіскував ті нещасні і невинні вирізки, немов щось страшне (М. Коцюбинський);
Колосовський, роздерши індивідуальний пакет, сяк-так перев'язав йому покремсану щелепу (О. Гончар);
// Завдавати рваних ран комусь, робити глибокі подряпини (на тілі).
Роздираючи тіло об гострі тернові колючки, Лукія перехопилася через рів (О. Донченко);
Кайдани знову вп'ялися в тіло гострими цвяхами, роздирають шкіру (А. Хижняк);
[Зінька:] Підійди ближче! Підійди!.. Я тобі баньки видеру і пащеку роздеру! (М. Кропивницький);
Одна хворостина зачепила теля по голові й розідрала око аж до губ (Г. Хоткевич);
// кого. Знищувати, загризаючи, розривати на шматки (про хижака).
Між пташками не всі ж праведні, а є й грішні. Он шуліка – кожну пташку роздирає (Б. Грінченко);
– Якраз отут, де ми з тобою обідаємо, гепард [дика кішка] роздирав свою здобич (О. Гончар);
Дуже їм вовки дошкуляють: щоночі то коня, то пару баранів роздеруть, а то й більше (З. Тулуб);
Все ти [заєць] ховайся та вгору дивись; Тільки ж згадаєш, щоб як задрімати, А над тобою вже беркут повис: Так і тремтить, щоб тебе розідрати! (Я. Щоголів);
// що. Прокладаючи собі дорогу, вклинюватися в що-небудь, розсікати щось.
Плив корабель, роздираючи хвилі (Леся Українка);
Загін .. канавокопачів, – з болотним екскаватором в далекому авангарді, – іде в наступ на трясовину, роздирає мочарну зарость... (І. Волошин);
* Образно. Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає (Т. Шевченко);
// що. Розтуляти (очі).
Ішли [женці] в поле до схід сонця, спотикаючись, роздирали кулаками невиспані очі, згинались од холоду (С. Васильченко);
// що. Дуже широко розкривати (рот), розтягувати (губи).
Іннина мати, розідравши в позіхові рот, простягає мені для поцілунку руку (В. Речмедін);
// що, перен. Порушувати (тишу, спокій) чим-небудь.
Тільки Яресько ліг, тільки задрімав, як уже хтось мовби біля самого вуха роздер казармену тишу (О. Гончар).
2. тільки недок., кого, що, перен. Спричиняти, викликати внутрішній розлад, суперечності.
[Прісцілла:] В нас тепера [тепер] велика чвара церкву роздирає (Леся Українка);
// що. Роз'єднувати, розчленовувати що-небудь.
Вдерлися .. люті рицарі-хрестоносці, рвали й роздирали на шматки Руську землю (А. Хижняк).
3. тільки недок., що, перен. Сильно, різко роздратовувати, болюче діяти на щось.
Бряжчало намисто у молодиць на грудях, жіночий вереск роздирав вуха (М. Коцюбинський);
Хворий не видужував, його легені роздирав кашель (О. Донченко).
4. кого, перен. Надто хвилювати, терзати, морально мучити кого-небудь.
Вже до міста нема вороття, там контрасти мене роздирають (В. Сосюра);
Хто не слухається розуму, того роздеруть його ж таки власні вчинки (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)