розкислий
РОЗКИ́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до розки́снути.
Їхати справді було б і трудно, бо поки б хтось дістав у Буркуті фіру та поки б доїхав у Вижницю, то все одно міг би на вечір спізнитись або приїхати втомленим і розкислим до краю (Леся Українка);
Плато розтяглося на кілометри. Воно було вкрите чорними ріллями, розкислими від води (І. Багряний);
Потонулий у таких сумних думках, не дивився під ноги і не дбав, що раз у раз попадав у калюжі розкислого осіннього болота (Б. Лепкий).
2. у знач. прикм. Який під дією води, вологи або тепла став м'яким, грузьким, перетворився на кисіль, місиво.
Перемерзла скотина після тяжкої холодної ночі рвалася до паші, але загрузала в глиняному розкислому ґрунті (І. Волошин);
Вмостившись під брезентом на снарядах, вони їли розкислий, набряклий дощовою водою хліб (О. Гончар);
Однієї ночі потис морозець, і розкисле болото закостеніло (О. Маковей).
3. у знач. прикм., перен., розм. Який унаслідок чого-небудь набув розслабленого стану, став млявим;
// Якому не властива зібраність, зосередженість.
Межи козаками нудився [Анатоль], чогось шукав, вистежував, то раптом брався до військової роботи й так само раптово покидав – не годен зосередити розкислої уваги (Я. Качура);
// Який виражає розслаблений стан, млявість.
Запах горілого хліба піднімав в комісара непереборне бажання – розрядити свій маузер в розкислу фізіономію Тіфенбаха, винного в кепській охороні барж (Д. Бедзик);
Ти нездужаєш? – спитав він Петра, щоб звернути Оксанину увагу на розкислий вигляд нового героя (С. Черкасенко).
Словник української мови (СУМ-20)