розліт
РО́ЗЛІ́Т, льо́ту, ч.
1. Дія за знач. розлеті́тися, розліта́тися¹.
Розліт птахів.
2. Контур, окреслення чого-небудь у вигляді ліній, що розходяться в протилежні боки і вгору.
У партизана – гранітної твердості погляд, крилатого розльоту густі брови, суворо пригнуті до перенісся (І. Волошин);
Приглянувшись пильно, можна було вловити в братах глибоко приховану схожість: однаковий розліт брів, однаковий прищур очей (Ю. Мушкетик);
Після зміни на зупинці біля моста, що в легкому розльоті залізобетонних ферм сягнув протилежного берега, він залишив трамвай (з газ.).
3. Політ, рух з поступовим наростанням швидкості.
Лиш у найближчих до нас галактик червоне зміщення непомітне: швидкість їх розльоту ще невелика, її часто-густо “перекривають” швидкості хаотичного руху галактик (з наук.-попул. літ.);
// Сила польоту, швидкість, набута під час польоту.
Шуліка гепнувся об каміння поблизу качки. Хижак, певно, прогадав свій розліт – зопалу або з голоду не зауважив скелі (Олесь Досвітній);
* Образно. Сонце мчало з тепло-блакитного неба і з розльоту вдаряло у води (М. Хвильовий).
○ (1) З розльо́ту, у знач. присл., рідко – розлетівшись.
Сніжка з розльоту стукнула по дереву.
Словник української мови (СУМ-20)