розмальовувати
РОЗМАЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗМАЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док., що, рідше кого.
1. що. Розписувати що-небудь малюнками, візерунками і т. ін.
Учень розмальовує на парті заголовок для стінгазети (С. Васильченко);
– А скрині будемо сьогодні розмальовувати? – запитав Іван, оглядаючи глечики з фарбами (П. Колесник);
Піч Галя розмалювала синіми квітками (Панас Мирний);
* Образно. Почалася справжня зима. Мороз розмалював віконця в лісниковій хатині мережками (О. Донченко);
// Надмірно гримувати, фарбувати (обличчя).
Потім почала [жінка] спокійніше розмальовувати все обличчя (Леся Українка);
// Розмазуючи, розтираючи щось, покривати ним поверхню чого-небудь, змінюючи її вигляд.
Обмастившись по шию в болото і розмалювавши ним обличчя, марширують по березі, взявшись у боки, хлопчики... (С. Васильченко);
// кого, що. Зображувати, малювати кого-, що-небудь у карикатурному вигляді.
– Мамо, подивись, як в “Перці” сумських канцеляристів розмалювали! (П. Автомонов).
2. кого, що, перен., розм. Бити, залишаючи на обличчі, тілі сліди від ударів.
– Хто ж це тебе отак розмалював? – сплеснула [Олена] руками .. – Та це я з саней упав (М. Зарудний);
– Небалакучий чернець попався... Трохи розмалювали йому пику мої хлопці... – Аби язика не втнули, – сказав Богун (Н. Рибак).
3. кого, що, перен., розм. Довго, красномовно розповідаючи про кого-, що-небудь, перебільшувати його роль, значення, зображувати у вигідному для себе вигляді.
– Приходила тут одна, – така вже нещасна, що глянути та заплакати, й таку вже біду вона розмальовувала аж страх (Марко Вовчок);
Налетіла [Катерина] на нього з лайкою, .. то всі аж отетеріли: оце він про цю злюку їм таке співав, оце її розмальовував такими словами? (О. Гончар).
4. що, перен. Виклика́ти в уяві в певній послідовності які-небудь образи, картини.
Тут [серед степу] йому думка розмальовувала картину за картиною... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)