розмахати
РОЗМАХА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. кого, що. Розхитати, розгойдати кого-, що-небудь з метою надання йому швидкості, сили руху і т. ін. (перед тим як кинути, розкрутити і т. ін. когось, щось).
Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок [спомин] послав (І. Котляревський);
Парубкам подобалась ся вигадка; от вони підняли того хорта на дрючок та й понесли. Підійшовши тихенько до Павлусевої хати, розмахали хорта та й шпурнули в вікно (О. Стороженко).
2. що, перен. Рознести, розвіяти в різні боки що-небудь.
Ой, я тую чорну хмару Крилом розмахаю... Перебуду сей поговір, Перебуду й славу (з народної пісні);
Ось сіяльник вийшов ріллю обсівати, І вітер мав скрізь той посів розмахати (І. Манжура);
// безос.
Попіл вітром розмахало, І сліду не стало (Т. Шевченко);
Старий заховавсь В степу на могилі, щоб ніхто не бачив, Щоб вітер по полю слова розмахав (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)