розм'якати

РОЗМ'ЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗМ'Я́КНУТИ, РОЗМ'Я́КТИ, кну, кнеш, док.

1. Ставати м'яким або м'якшим.

Ночами земля вже тужавіла, але вдень розм'якала проти сонця (І. Рябокляч);

Вода покрила землю, глина розм'якла і розпливлася (І. Франко);

Сьогодні навіть стоптані черевики не тиснули пальці – розмерзлися і трохи розм'якли (Ю. Збанацький);

Пішов дощ, сніг розм'як і став лускати (У. Самчук).

2. Втрачати пружність, еластичність (про частини тіла).

У неї не тільки лице, шия, руки горіли, – вся вона пашіла, очі так і світили, так і сипали жаром, язик розм'як (Панас Мирний);

Його обличчя розм'якло, розправилося, він задоволено мружив ріденьки брови й пахкав губами, неначе дитина (Ю. Мушкетик).

3. перен. Ставати розслабленим, млявим.

[Юда:] Змучився ворогуванням людським, дрібною та щоденною сварнею – либонь ще й тим я так тоді розм'як. (Леся Українка);

Павло потягнув Крайнюка в землянку, обмив і поголив, дав йому склянку спирту. Крайнюк одразу розм'як (В. Кучер);

* Образно. Душа розм'якла якось, заморилась, хоч коники ліпи, як з м'якуша. До всього звикла, із усім змирилась (Л. Костенко).

4. перен. Ставати добрим, лагідним; розчулюватися.

Найчерствіша людина розм'якне від наймилішого видовища – нареченої (В. Речмедін).

Словник української мови (СУМ-20)